Depeche Mode в Киеве: 7000 «квадратов» фанатов[:ua]Depeche Mode в Києві: 7000 «квадратів» фанатів

Редактор Karabas Live Юрий Береза рассказывает как прошел третий концерт британской группы в Киеве

Размер поля НСК «Олимпийский» — 105 на 68 метров. То есть, 7140 квадратных. Если учитывать беговые дорожки — еще больше. Забавно считать фанатов Depeche Mode в «квадратах». Но чем еще заняться, когда стадион только заполняется, на разогреве долбит диджей Майя Джейн Коулз, а из всех доступных видов есть только вид сверху.

«Олимпийский» в этот раз окружали невероятные по длине очереди и они не уменьшались до самого начала концерта. Когда заиграла открывающая песня The Beatles «Revolution», народ забил на красивые ленточки, которые раздавали на входе, и повалил к сцене.

В третий раз в Украину Depeche Mode приехали представлять альбом «Spirit», который хвалили в крайностях — либо превозносили, либо смешивали с грязью. Реакция куда лучше, чем на «Delta Machine». Его приняли нейтрально, с толикой легкого разочарования.

Стоит признать, что треки со «Spirit» цепляют живьем больше, чем в наушниках. Начиная со свежатинки «Going Backwards» и «So Much Love», Depeche Mode разогревали публику, ожидая пока подтянутся остальные зрители. Стадион прилично заполнился только после трети концерта. Здесь была видна закономерность: слушатели бежали к левой части фанки, которая ближе к сцене, в то время как правый край пустовал (позже он заполнился, но не сильно).

Было забавно наблюдать, как мужчина в одиночестве нарезает круги и раскручивает над головой сумку, а в пресс-зоне женщина на столе танцевала топлесс. Два сумасшествия, два одиночества. Так близко и одновременно так далеко.

«Barrel of a Gun» и «A Pain That I’m Used To» прошли гладко. На «Corrupt» люди массово достали телефоны и начали активно снимать. Вышло удивительно уместное зрелище — сцена блымает, экраны смартфонов пользователей блымают. Получилась эдакая версия шоу Coldplay со светящимися браслетами, только более бюджетная.

Дальше — целая батарея знаковых песен. «In Your Room», «World In My Eyes», «Wrong» и «Walking In My Shoes» шли вперемешку с новинками вроде «Poison Heart» и «Cover Me», а также с чудесным вокалом Мартина Гора на «A Question Of Lust» и «Home».

Толпа ревела. Толпа снимала. Дэйв Гаан танцевал, ходил по подмосткам, как краб и размахивал руками так легко и непринужденно, будто оставил мезаденит пограничникам в Беларуси в качестве сувенира. С Мартина Гора тек пот и подводка для глаз, а Энди Флетчер на задворках сцены умиротворенно извлекал мелодии из синтезаторов. Барабаны становились все громче с каждым треком, чуть ли не «съедая» на сцене всех и вся.

Судя по реакции аудитории, на технические недочеты было все равно. Они хотели большое шоу от любимцев — и они его получили. Их привлекали не только хиты, без которых «депешей» вряд ли бы выпустили из страны. Их привлекало не только шоу с весьма сдержанным визуалом от Антона Корбайна. Их привлекал масштаб и возможность стать частью важного культурного события в новой Украине, пускай британское трио тут далеко не впервые. Если к нам до сих едут артисты, чьи значимость и влияние на массы неоспоримо, значит у нас не все так плохо.

Как только Depeche Mode анонсировали огромное турне в поддержку «Spirit», украинские диванные эксперты концертного рынка завыли. Мол, «опять везете Гаана и компанию», «были уже», «кому они тут нужны» и не только. Как оказалось, нужны. И не паре тысяч человек, а паре десятков тысяч. Depeche Mode — это не просто группа, которая продала миллионы пластинок. Это крепкий культ, который здесь выстраивался годами. Сначала он проникал через трещины Перестройки, а потом хлынул мощной волной после развала Советского Союза. Дальнейшее развитие событий можете себе предcтавить.

Конечно, возраст берет свое и с плеча рубить все труднее. Особенно мистеру Гаану после всех его медицинских передряг и проблем со здоровьем. Но Depeche Mode на сцене трудно назвать реликтом или пыльным экспонатом краеведческого музея, как это делают, скажем, с The Prodigy. «Депеши» все еще с упоением исполняют свои главные песни. От  «Personal Jesus» или «Enjoy The Silence» троицу до сих пор не тошнит.

Вряд ли что-то кардинально изменится в Depeche Mode до конца карьеры. Новая пластинка раз в четыре года выпускается скорее по инерции, чем по причине нахлынувшего вдохновения. Но их концерты — это масштабный, качественный и мощный фан-сервис, который будет пользоваться спросом и будет считаться значимым в музыкальной сфере, пока группа не склеит ласты вместе или по отдельности. Но вряд ли это произойдет, поскольку они «never let us down», а мы в свою очередь «never let them».

[:ua]Редактор Karabas Live Юрій Береза ​​розповідає як пройшов третій концерт британської групи в Києві
Розмір поля НСК «Олімпійський» – 105 на 68 метрів. Тобто, 7140 квадратних. Якщо враховувати бігові доріжки – ще більше. Забавно вважати фанатів Depeche Mode в «квадратах». Але чим ще зайнятися, коли стадіон тільки заповнюється, на розігріві довбає діджей Майя Джейн Коулз, а з усіх доступних видів є тільки вид зверху.

«Олімпійський» в цей раз оточували неймовірні по довжині черги і вони не зменшувалися до самого початку концерту. Коли заграла відкриває пісня The Beatles «Revolution», народ забив на красиві стрічки, які роздавали на вході, і повалив до сцени.

Втретє в Україні Depeche Mode приїхали представляти альбом «Spirit», який хвалили в крайнощах – або звеличували, або змішували з брудом. Реакція куди краще, ніж на «Delta Machine». Його прийняли нейтрально, з дещицею легкого розчарування.

Варто визнати, що треки з «Spirit» чіпляють живцем більше, ніж в навушниках. Починаючи з свіжатинкою «Going Backwards» і «So Much Love», Depeche Mode розігрівали публіку, чекаючи поки підтягнуться інші глядачі. Стадіон пристойно заповнився тільки після третини концерту. Тут була видна закономірність: слухачі бігли до лівої частини фанки, яка ближче до сцени, в той час як правий край був порожній (пізніше він заповнився, але не сильно).

Було забавно спостерігати, як чоловік на самоті нарізає кола і розкручує над головою сумку, а в прес-зоні жінка на столі танцювала топлес. Два божевілля, дві самотності. Так близько і одночасно так далеко.

«Barrel of a Gun» і «A Pain That I’m Used To» пройшли гладко. На «Corrupt» люди масово дістали телефони і почали активно знімати. Вийшло дивно доречне видовище – сцена блимает, екрани смартфонів користувачів блимают. Вийшла така собі версія шоу Coldplay з світяться браслетами, тільки більш бюджетна.

Далі – ціла батарея знакових пісень. «In Your Room», «World In My Eyes», «Wrong» і «Walking In My Shoes» йшли вперемішку з новинками на зразок «Poison Heart» і «Cover Me», а також з чудовим вокалом Мартіна Гора на «A Question Of Lust »і« Home ».

Натовп ревла. Натовп знімала. Дейв Гаан танцював, ходив по підмостків, як краб і розмахував руками так легко і невимушено, ніби залишив мезаденит прикордонникам в Білорусі в якості сувеніра. З Мартіна Гора тек піт і підводка для очей, а Енді Флетчер на задвірках сцени умиротворено витягував мелодії з синтезаторів. Барабани ставали все голосніше з кожним треком, мало не «з’їдаючи» на сцені всіх і вся.

Судячи з реакції аудиторії, на технічні недоліки було все одно. Вони хотіли велике шоу від улюбленців – і вони його отримали. Їх залучали не тільки хіти, без яких «депешей» навряд чи б випустили з країни. Їх приваблювало не тільки шоу з вельми стриманим візуалом від Антона Корбайна. Їх привертав масштаб і можливість стати частиною важливого культурного події в новій Україні, нехай британське тріо тут далеко не вперше. Якщо до нас до сих їдуть артисти, чиї значимість і вплив на маси незаперечно, значить у нас не все так погано.

Як тільки Depeche Mode анонсували величезну турне в підтримку «Spirit», українські диванні експерти концертного ринку завили. Мовляв, «знову везете Гаана і компанію», «були вже», «кому вони тут потрібні» і не тільки. Як виявилося, потрібні. І не парі тисяч осіб, а парі десятків тисяч. Depeche Mode – це не просто група, яка продала мільйони платівок. Це міцний культ, який тут вибудовувався роками. Спочатку він проникав через тріщини Перебудови, а потім хлинув потужною хвилею після розвалу Радянського Союзу. Подальший розвиток подій можете собі предcтавіть.

Звичайно, вік бере своє і з плеча рубати все важче. Особливо містеру Гаану після всіх його медичних колотнеч і проблем зі здоров’ям. Але Depeche Mode на сцені важко назвати реліктом або курних експонатом краєзнавчого музею, як це роблять, скажімо, з The Prodigy. «Депеші» все ще з захватом виконують свої головні пісні. Від «Personal Jesus» або «Enjoy The Silence» трійцю до сих пір не нудить.

Навряд чи щось кардинально зміниться в Depeche Mode до кінця кар’єри. Нова платівка раз в чотири роки випускається швидше за інерцією, ніж через нахлинуло натхнення. Але їхні концерти – це масштабний, якісний і потужний фан-сервіс, який буде користуватися попитом і буде вважатися значимим в музичній сфері, поки група не склеїть ласти разом або окремо. Але навряд чи це станеться, оскільки вони «never let us down», а ми в свою чергу «never let them».